Олесь ГОЯН, професор, завідувач кафедри телебачення і радіомовлення:
Минуло понад 30 років, відколи я завантажив у перший кафедральний комп’ютер тільки-но обладнаної навчальної радіостудії Інституту журналістики Університету Шевченка на вулиці Юрія Іллєнка (тодішній Мельникова) аудіоредактор Cool Edit Pro, дистрибутив якого, немов неймовірний скарб, привіз тоді з підвищення кваліфікації з Праги. І справді, старі МЕЗи, на яких монтували з «млинців» і різали плівку в студії, вже ставали історією. Десь в Україні поступово зароджувався інтернет і повільно рухався до наших аудиторій, а ми вже тоді на кафедрі телебачення і радіомовлення намагалися творити своє перше студентське радіо в комп’ютерних аудіоредакторах, яке стартувало саме з цього, з відчуття нових творчих можливостей та ефірних свобод.
І починали тоді з комп’ютерного переоснащення інститутської радіостудії, яку зменеджував для студентів Президент Національної радіокомпанії України Віктор НАБРУСКО, й згодом сам запросив їх до навчальних мікрофонів вже як доцент нашої кафедри. А потім були навчальний посібник «Оригінальна радіодрама: історія, теорія, практика» лауреата премії імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності Іллі ХОМЕНКА, підручник «Основи радіожурналістики та радіоменеджменту» професора Олеся ГОЯНА, монографія «Інформаційне мовлення Національної радіокомпанії України» доцента Майї НАГОРНЯК, навчальний посібник «Ораторське мистецтво: постановка голосу й мовлення» доцента Юрія ЄЛІСОВЕНКА, перший ефір Campus Radio Ukraine, онлайн-радіостанції КНУ імені Тараса Шевченка, навчальні проєкти «Голос у кадрі» та «Мої 4 хвилини», в яких вперше студенти кафедри намагалися візуалізовувати звук – все те й інше, що стало історією, з якої сьогодні формується майбутнє.
А в тій кафедральній історії були різні часи… щиро кажучи, й такі, коли багато кому здавалося, що радіо як медіа менше цікавить студентів, тому бакалаври обирали переважно телеспеціалізацію, а магістри – наукову тематику, далеку від радіомовлення. Але з плином часу й розвитком медіатехнологій, радіо «повернулося». Нині – це потужне аудіовізуальне медіа, яке має й матиме свою вдячну аудиторію у будь-які світлі чи темні часи. Тому й зросла під час ковід-кризи на Бакалавр-TV кількість робіт, присвячених радіомовленню, а Polskie Radio для України, Radio Sweden Ukrainian чи українська редакція Deutsche Welle під час російсько-української війни запросили на стажування чи роботу багатьох наших студентів-телевізійників.
Якщо в 50-ті роки в телеефірі природно звучала фраза «слухаємо телепрограму», то в 20-ті роки нового століття можна сказати «дивимося радіо». І для кафедри телебачення і радіомовлення – це не просто метафора. Наш проєкт «Дивимося радіо» – це впевненість! Через 100 років з часу виходу в ефір першої радіопрограми в Україні, у нашому 2024-му, – це впевненість щодо майбутнього радіо на усі 100%. Бо коли дивишся студентські радіопрограми, створені з любов’ю до радіо, усвідомлюєш, що ми всі – і творці нового типу медіаконтенту, і «телерадіослухачі» разом також у цьому радіомайбутньому!
Ілля ХОМЕНКО, доктор наук із соціальних комунікацій:
“У «золоту добу» радіомовлення, що вибухнула спалахом яскравих ідей на початку двадцятих років минулого століття, творців радіоп’єс одночасно цікавили два несумісні питання:
– Чи можна зробити, щоб слухач хоч якось, хоч крадькома подивився на умовну сцену радіотеатру? (Прислів’я «Краще раз побачити, ніж сто разів почути» не давало спокою митцям, науковцям та інженерам. Мрії про телебачення були осяяні світлом екранів німого чорно-білого кіно).
І – чи не повинна радіодрама повністю обірвати зв’язки з візуальними формами драматургії, з древнім театром і юним кінематографом? (Усі, хто створював біля мікрофонів радіостудій звукову віртуальність, розуміли: ніяке видовище не зможе конкурувати з людською уявою; будь-яка спроба екранізації аудіотвору буде лише блідою тінню мистецького Всесвіту, створеного уявою слухача).
Виявилося – ці підходи цілком сумісні. І сумісність ця – не компроміс, а нова якість існування аудіомистецтва. Візуалізоване радіо – можливе. Просто на відміну від телебачення і звукового кіно – зображення як додаток до аудіотвору не має домінувати. Воно – як гарна ілюстрація до книги. Чудово, коли письменник і художник мислять в одному ключі. Тоді малюнки доповнюють і підсилюють враження від тексту. Але – книгу можна читати і так, пропускаючи ілюстрації, якщо вам так зручніше.
Перша українська радіоп’єса, «Uber alles» («Понад усе») Олега Димінського, передана в етер у 1933 році, була візуалізованою. Співробітники часопису «Радіо» створили комікс за її мотивами: малюнки і репортажні світлини, зроблені у радіостудії. Ця вистава повторювалася кілька разів. Її можна було просто слухати – а можна слухати і бачити акторів та епізоди дії на журнальній сторінці. Експериментували з візуалізацією радіовистав тоді і в Європі, і в США.
Новий поштовх візалізації радіо надала цифрова доба.
