Дата виходу проєкту: 20-28 лютого 2023 року
«Кинути усе і поїхати! Це мала зробити моя родина у 2014 році. Мій батько влаштовував майдани та мітинги у самому серці Луганська біля пам’ятника Тарасові Шевченку… Війна знову наздогнала мою родину… Скільки болю, гіркоти, самотності, смерті несе воно в собі, це слово – «війна»! Ми все обовʼязково відбудуємо! Наша нація незламна, працьовита, дружня, гостинна, сильна, щедра, співуча. І ніхто її не здолає. Бо у нас є сила, а сила – в єдності. Нам є чим пишатися, нам є заради чого жити». Аксінья ПРИГЕБА, студентка першого курсу у проєкті «Війна та моя родина: рік потому».
«Моя родина родом з квітучого українського містечка на березі Дніпра – Нової Каховки! З першого дня вторгнення до нас прийшов «руський мір»… А я зачитувалася мемуарами Степана Бандери в бомбосховищах під час рашистських обстрілів. Життя продовжується. Рік по тому ми вже бачимо прогалини світла. Ми змінилися. Ми стали жити за принципом: Дім не там – де стіни. Дім там – де рідні!» Першокурсниця Дарина ПОЛІШЕВСЬКА у проєкті «Війна та моя родина: рік потому».
«Ми були досить самостійною родиною. І під час війни намагалися бути разом. Ми знали, що наше місто вистоїть. Ми готувалися до спротиву. А я почала нести службу як медик і волонтер. Бажання працювати на перемогу було непоборним… Рік по тому ми інші. Ми навчились більше цінувати час один з одним. Ми, медики, прожили багато історій, про які боляче розповідати. І про які, можливо, колись напишуть інші. Ми ті, хто прожили чужі життя – рятуючи їх або проводячи у вічність». Катерина САЄНКО, третьокурсниця спеціальності «Журналістика та соціальна комунікація» у проєкті «Війна та моя родина: рік потому».
«За рік від початку повномасштабної війни моя сімʼя пережила чимало метаморфоз. Ми перестали слухати наритиви росіян, зокрема у піснях, фільмах та безпосередніх розмовах з родичами з Росії, які після 24 лютого так і не подзвонили. Попереду ще безліч роботи над собою та над державою, але починати потрібно вже сьогодні, тож ми не зволікаємо у боротьбі з ворогом». Дар’я ПРОКІВСЬКА, третьокурсниця спеціальності «Журналістика та соціальна комунікація» у проєкті «Війна та моя родина: рік потому».
Майже рік моя родина у Німеччині. Ми навчилися розпочинати кожне знайомство з «Привіт! Ми з України!» Важливо розуміти, що для іноземців ти можеш бути першим українцем, з яким вони познайомилися. І це велика відповідальність за нашу країну. Минулої осені я була у батька в Україні. І ми встигли зробити надважливе – записати кліп на татову пісню «Лелека». Цю пісню співали мені батьки у дитинстві. І я заспівала її тепер. Це по-справжньому сімейна справа – написати пісню українською, яка звучатиме на увесь світ». Марія ТАРАСЕНКО, студентка спеціальності «Журналістика і соціальна комунікація» у проєкті «Війна та моя родина: рік потому».
Цей рік став роком моральних втрат. Спочатку живеш з повним нерозумінням того, що буде далі. Потім приходить якась стабільність. Але це реальність, у якій тобі не хочеться жити… Моя родина звикла до повітряних тривог, відключень світла, різних новин, звикла до всього, що несе з собою війна. Але ми постійно разом. І це найбільший момент щастя і душевного спокою. Коли здається, що все так, як було раніше. Лірична розповідь Іоланти ТРОЦЬ, третьокурсниці спеціальності “Журналістика та соціальна комунікація” у проєкті «Війна та моя родина: рік потому».
Моя родина стала яскравим прикладом зародження та укріплення національної свідомості. Ми жили у зросійщеному місті і раніше це здавалося майже неможливим – говорити українською. Але я сьогодні тут і з впевненістю кажу – це моя рідна мова, мова спілкування моєї сім’ї та мого оточення. Щоб швидше зануритися в україномовне середовище, почала записувати відео для своїх друзів. Тому кажу: поширюйте українську, говоріть нею, пишіть, співайте. І тоді наші зусилля точно не будуть марними». Анастасія ПЕРВЄЄВА, першокурсниця спеціальності «Журналістика та соціальна комунікація» у проєкті «Війна та моя родина: рік потому».
Ще з березня тато служить у ЗСУ. Я бачу його рідко, але вдячна, що є така можливість. Пам’ятаю, як у 2014 році він боронив Україну на сході. Тоді війна здавалася такою далекою… А ця війна забрала мого брата, який загинув, боронячи рідну землю… Ми з родиною ніколи не були такі близькі як зараз. Можемо просто обійнятися і сказати один одному – «Люблю»! Зараз ми сильні та єдині. Тому неодмінно переможемо! Навіть найтемніша ніч закінчується світанком, а дощ – веселкою. Так буде і у нас». Першокурсниця спеціальності “Журналістика та соціальна комунікація” Альона ТИХОНЕНКО у проєкті «Війна та моя родина: рік потому».
Війна зробила нас відвертими. У такі часи просто не можна по-іншому. Для моєї родини щирість стала захисною реакцією. Майже імунітетом. Тепер, через рік війни, ми кажемо один одному навіть ту правду, яку приховували за будь-яку ціну. Війна зробила нас ближчими, аніж коли-небудь до того. Моя сім’я згуртувалася навколо маленької собачки Єви – нашого родинного улюбленця і талісмана. Її тепло ніби захистило нас від страху, стресу, конфліктів і темряви. Наша щирість та відкритість допомогла нам пережити всі негоди цього року, бо поки ми разом – ми здатні все подолати» Відеорозповідь Артема СЕРЕБРЯНСЬКОГО, третьокурсника спеціальності “Журналістика та соціальна комунікація” у проєкті «Війна та моя родина: рік потому».