13 березня 2019 року в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбувся тренінг «Політична журналістика: чому більше не можна бути нейтральним», який провів журналіст, публіцист, письменник, експерт, оглядач Радіо-Свобода Віталій Портников.
Студенти з тринадцяти українських ВНЗ зустрілися в одній аудиторії: Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київського університету імені Бориса Грінченка, Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, Сумського державного університету, Маріупольського державного університету, Запорізького національного університету, Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, Національного авіаційного університету, Донецького національного університету імені Василя Стуса, Таврійського національного університету імені В.І.Вернадського, НТУУ Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського.
Трансляція тренінгу здійснювалася онлайн на YouTube-каналі «Студент TV». Студенти отримали сертифікати учасників та подарунки від медіаплатформи Campus Radio Ukraine/Студент-TV.
Віталій Портников рекомендує:
1.Конкурентоздатність. “Сьогодні молодим журналістам, студентам, треба знайти відповіді на питання – що відбудеться в майбутньому з журналістикою? З політичною журналістикою? До чого ви маєте себе готувати? Як ви маєте до цієї професії ставитися? І найголовніше – як ви будете ставитися до самих себе? У чому секрет сьогоднішнього виживання в журналістиці? У людини, яка має більше професійних можливостей, тобто, вміє працювати в радіоефірі, телеефірі і вміє писати – у неї більше шансів досягти успіху, ніж у людини, обмеженої одним видом журналістської діяльності. Важливо бути конкурентоздатним”.
2. Бути першим. “Якщо при переході від радянської журналістики до сучасної у людей відбувався злам на рівні мислення, то нині відбувається злам на рівні технологій. Бажання розповісти про щось першим, і за допомогою будь-яких доступних технологій – стає наріжним каменем теперішньої журналістики. Репортерська професія зникає й немає ніяких шансів, що вона збережеться. Журналіст не завжди може повідомити про подію першим. Прийшов час свідків подій. Саме вони нині є першими. Нині у вас більша конкуренція на ринку, ніж у ваших попередників, оскільки будь-який блогер може запропонувати себе аудиторії, й бути успішним”.
3. Постійна присутність. “Функція журналістики, а саме – комунікація між суспільством та інституціями влади нині переоцінюється. Президент США Дональд Трамп постійно доводить, що ми, журналісти, зовсім не потрібні у цій комунікації. А, наприклад, прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян сідає перед онлайн-камерою у FB і розмовляє з аудиторією про те, що він для них робить. І це набагато популярніше, ніж всі інші дії вірменських ЗМІ, ніж всі журналістські інтерв’ю з прем’єром. Вважається, що журналіст може задати цікаве й складне запитання. Та будь-хто онлайн також може так запитати… І політик згодом сам переконується, що йому важливіше й зручніше спілкуватися з його народом саме так, без посередників. Раніше, коли ми переміщалися з країни в країну, ми читали там ту пресу, яку не могли прочитати тут. Тепер у нас є смартфони й планшети. І ми у будь-який час і будь-де читаємо те, що хочемо. В інформаційному світі нічого не змінюється. Він просто став ширший і… закритіший. Постало питання щоденного контакту зі споживачем інформації. Переміщуючись будь-куди, ми, журналісти, маємо постійно залишатися на зв’язку з нашою аудиторією”.
4. Особистість. “Раніше вважалося, що особистість журналіста – це родзинка, яка прикрашає святковий торт, що це головне в професії журналіста. Людина чи бренд? Корпорація чи людина? Що залишиться у майбутньому? Залишиться те й інше – тільки людина врятує корпорацію. Бо корпорація як фабрика новин нікому не буде потрібна. А корпорація як генерація особистостей, генерація думок, позицій і поглядів – вона буде потрібна, тому ще це єдине, чим ми можемо зацікавити свою аудиторію. Ми можемо загубитися в цьому морі інформації, якщо не будемо цікаві аудиторії. Отже, сьогодні в журналістиці також передусім важлива людина, важлива особистість”.
5. Критичне мислення. “Якщо ви будете стежити за тими процесами, які відбуваються в західним медіа, то ви маєте усвідомити, що ці процеси неодмінно відбудуться й тут, в Україні. Не можна законсервуватися на все життя у світі багатоповерхового суспільного телебачення, яке ніхто не дивиться, районних газет, які ніхто не читає, радіостанцій, які крутять одну й ту ж музику, жартів діджеїв, які один у одного ці жарти переписують. Економіка, політика й життя ставлять постійно все інші завдання, і перед нашою журналістикою також”.
6. Праця. “Ми з вами існуємо в світі, який виключає прибуткову журналістику. Немає прибуткового телебачення й інтернету, бізнесу в журналістиці. Наші телеканали фінансуються олігархами, які утримують їх для того, щоб мати політичний вплив. Вони кожного року витрачають мільярди доларів на людей, які розповідають з екранів політичні новини. Олігархічний клуб в Україні тріумфує і може сьогодні призвести одного з виконавців цих ролей навіть на посаду президента країни. І при цьому будуть розповідати про прибутковість журналістського бізнесу, який зовсім не є прибутковим, бо існує на вилучені з економіки наші з вами гроші. Економіка, яка працює таким чином, скоро впаде… І громадянам колись все-одно доведеться позбуватися цієї моделі і починати працювати. Бо насправді наше суспільство не може дозволити собі цього з 1991 року, а саме – працювати, а держава – створювати умови для цієї тяжкої та невблаганної праці. І тоді буде інша журналістика, яка вміє заробляти гроші… Нині одні журналісти працюють на олігархів, інші – на гранти. Ви зараз приходите в журналістику, яка поки що не вміє заробляти сама на себе. Бо живемо в системі, коли більша частина журналістики фінансується тими, хто зацікавлений, щоб все залишалося так як є, а менша – щоб були виконані правила. Мають з’явитися небайдужі люди, які все це змінять, бо реальне життя інше. Наша робота може виглядати по-іншому… Бо суспільство має нам довіряти, сприймати наші слова й тези, й найголовніше наші цінності й нашу працю. І це те, що робить нашу з вами професію дійсно потрібною”.
7. Громадянська позиція. “Чи може журналіст виступати на політичному мітингу? Коли я був на Майдані, мені казали, що я порушую стандарти журналістики, мовляв звертаюся до людей із закликами, а не висвітлюю подію… Я також так тоді вважав, однак тепер гадаю, що ці стандарти треба змінювати, бо вони не дозволяють журналісту бути поруч із його аудиторією, з його власною країною. Журналістику можна сприймати сьогодні також як МІСІЮ. І це виклик дня…”
8. Правда. “Дещо про наше сприйняття правди, і те, що нам нині нав’язують, мовляв правда і дискусія – це зустріч позицій. Яку позицію прийняти? Важливо зрозуміти – де є факт, а де інтерпретація фактів? Факт не може бути чиєюсь думкою. Не варто дискутувати з людиною, яка інтерпретує факти, спростовує їх, бо ви створюєте можливості для розповсюдження брехні. А світ нині дійсно не вразливий до популізму і брехні.. Людина, яка говорить, що факт відбувся і не спростовує їх, і ще й далі оперує фактами – з такою людиною можна далі спілкуватися. Підміна правди напівправдою, або постправдою – це, до-речі, принципи теперішньої російської пропаганди…
Я назвав нашу розмову – чому більше не можна бути нейтральним… в політичній журналістиці, зрештою, як і в будь-якій іншій. Але я мав на увазі під нейтралітетом не те, що ви маєте займати якусь політичну позицію, ставати на бік якоїсь ідеології. Я мав на увазі під нейтралітетом саме присутність правди в політичні журналістиці й особистісних якостей у вас самих. Якщо ви не зможете цих особистих якостей виробити, ви не знайдете свого місця в професії”.
9. Чесність. “Яким чином вам, молодим журналістам, які хочуть відбутися, знаходити своє місце в цих умовах? Передусім, маєте давати можливість людям обстоювати різні точки зору, але не маєте надавати їм шансу тиражувати брехню. Ви маєте забезпечувати конкуренцію різних точок зору. І брехню називати брехнею. Це ваше право як людини, яка модерує інформацію”.
10. Система цінностей. “Журналіст не зобов’язаний мати політичні погляди… Однак повинен мати передусім власну систему цінностей. Свого часу цілі редакції й журналістські колективи об’єднувалися навколо певних систем цінностей – саме тоді виникали найбільш серйозні проекти й бренди. Як вам, теперішнім студентам, кому 20-25, знайти себе у професії? Бо загальна система цінностей в суспільстві змінилася, а ви сформовані в момент «генераційної порожнечі». Ті, хто старше за вас і працює в журналістиці, переважно виховані в моделі «кримінального успіху». Вони заздрять тому криміналітету, який нині «за склом в ресторані». Іншого уявлення про успіх у багатьох немає – і це втрачене покоління, бо вони не мають ніякого уявлення про таку річ як ЩИРІСТЬ, бо час їм просто цього не дав. Вони просто виросли в умовах, коли щирість була під забороною. Сутність обману «буратіно в країні дурнів» залишається незмінною по той чи інший бік. І це те, що вам, двадцятирічним, треба буде змінити – стати чесними у спілкуванні з аудиторією. Просто люди, яким ви будете «служити» брешучи, будуть ставитися до вас з презирством, а люди, які будуть по інший бік ціннісних барикад, і будуть знати, що ви не брешете, все-одно будуть ставитися до вас з повагою. Це також питання вашої поваги до себе. Важливо резонувати не з чужими думками, а з вашим власним камертоном. І тоді ви будете резонувати з системою цінностей, а не з системою забаганок”.
11. Амплуа. “Для того, щоб бути цікавим своїй аудиторії, потрібно постійно розвиватися, обрати власне амплуа в журналістській професії. Важливо не бути замкненими в собі й своїх знаннях, бо отримуєте ще з радянських часів у спадщину знищену журналістику, а також герметично закорковану аудиторію, яка роками запитувала – а навіщо нам знати про США чи Європу? Та й про Росію?… Хоча Росія завжди дуже добре знала про нас, про наші політичні процеси. А ми про неї нічого…Тому ви виграєте конкуренцію тоді, коли поєднаєте ЧЕСНІСТЬ, ЯКІСТЬ І ТАЛАНТ”.
Тренінг пройшов за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
Медіаплатформа Campus Radio Ukraine/ Студент-TV дякує своїм партнерам і колегам з українських шкіл журналістики за поширення інформації про тренінги на офіційних сайтах університетів та у соцмережах.