Круглий стіл

«У 45 все тільки починається…»

 

Так написали студенти у привітальній листівці кафедрі телебачення і радіомовлення Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

З нагоди свого 45-річчя на початку червня цього року кафедра провела круглий стіл «Телебачення і радіомовлення України: сучасні тенденції освіти, науки, практики», де разом із друзями та партнерами порадилася: як у навчальному процесі оптимально поєднувати теорію і практику сучасної телерадіожурналістики, наскільки нові медіатехнології впливають на підготовку телерадіожурналістів, зрештою хто найближчим часом працюватиме в телерадіоефірі України.

На круглому столі також була презентована книга «Телерадіоосвіта України: історія однієї кафедри», яка присвячена кафедрі телебачення і радіомовлення, теоретикам і практикам, котрі майже півстоліття, починаючи від дня заснування кафедри, виховують журналістські покоління, працюють у сфері української телерадіожурналістики

 

Володимир РІЗУН, професор, директор Інституту журналістики:

rizunВітаю Вас, шановні учасники нашого круглого столу, присвяченого 45-річчю кафедри телебачення і радіомовлення, добрий день випускникам кафедри, нашим гостям, також студентам і колегам викладачам. Справді, сьогодні для нас велике свято – кафедрі 45 років. Відтинок часу немалий. Однак в 70-річній історії нашої спеціальності «журналістика», яку ми вшановуватимемо наступного року, бо спочатку було відділення, далі факультет й Інститут, сорок п’ять років – це майже половина. Тому кафедра телебачення і радіомовлення є однією з найстаріших кафедр нашого Інституту.

Олесь ГОЯН, професор, завідувач кафедри телебачення і радіомовлення:

goianШановні колеги, студенти, гості нашого зібрання. Кафедрі – 45. Вік ніби немалий, але за цей час так багато цікавого на Україні і в нас на кафедрі відбулося. Міняється телерадіоринок, змінюються студенти. Та й на кафедрі, звичайно, багато що вже по-іншому. Рух, діалектика… Але в усі роки не міняється одне – шана, повага наших випускників до кафедри. І це для нас надзвичайно цінно. Прекрасно, що випускники кафедри, телерадіожурналісти, сьогодні тут, за круглим столом, разом із нашими викладачами, бо, дійсно, в нас завжди теорія й практика телерадіомовлення знаходяться поруч. Ми стежимо одне за одним, ми бачимося, ми спілкуємося. І це для нас найважливіше.

Напевно, приходить час, коли кожна кафедра повинна мати про себе книжку. І я порадуваний, що така книжка є. Вона видана у «Веселці», і, вважаю, добрим знаком те, що присутня на нашому зібранні головний редактор видавництва Ірина Бойко також є випускницею кафедри телебачення і радіомовлення. Певен, книжка додасть вам нової інформації про ті роки, які ми прожили тут разом. Сьогодні буде дружня розмова. Ніяких трибун. Тут є наші студенти, то хай вони почують, що ви, випускники кафедри багатьох років, про них думаєте й якими вони повинні прийти до вас на телерадіокомпанії. Ще раз дякую вам за те, що ви сьогодні тут, разом з кафедрою й Інститутом журналістики.

Микола БІЛОУС, заступник Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України:

bilousДоброго дня, шановні колеги. Я ваш, я з кафедри телебачення і радіомовлення, я той, хто помістився у перші 25 сторінок цікавої книжки про історію кафедри телебачення і радіомовлення, я теж з цієї кафедри, з жовтого корпусу на бульварі Шевченка, разом з моїми теперішніми сивочолими колегами тягав важку телевізійну камеру, носив магнітофон «Награ», який мені інколи, раз на місяць давали для того, щоб записати живий звук, і таким чином я освоював мистецтво телевізійного журналіста. Я сьогодні опікуюсь в системі державного телебачення і радіомовлення якраз тим, що колись було державним, а тепер плавно переходить у систему суспільного телерадіомовлення. Оскільки голова комітету Олег Наливайко зараз у Верховній Раді переживає за прийняття закону про квоти української пісні в ефірі українського радіо, то він доручив мені передати  вам найщиріші вітання і виконати важливу місію. Наказ голови Держтелерадіо про нагороду почесною грамотою Державного комітету телебачення і радіомовлення України. З приємністю хочу першу нагороду вручити колективу кафедри телебачення і радіомовлення Інституту журналістики за вагомий особистий внесок у розвиток національного телебачення і радіомовлення, значні творчі і виробничі здобутки, високий професіоналізм.  [1]

Знаєте, коли я прийшов молодим студентом на кафедру телебачення і радіомовлення, я ніколи не міг подумати, що через стільки років матиму честь святкувати разом з вами 45-рыччя нашої кафедри. Повірте, увесь піт, всі сльози, всі недоспані ночі, всі позитивні й негативні оцінки рано чи пізно повертаються до вас з вдячністю, зцікавою роботою, цікавим спілкування, і, головне, вірою в себе і в те, що ви стали телевізійними або радійними журналістами. Вітаю зі святом!

Михайло ШМАТОВ, заступник генерального директора Національної телекомпанії України:

shmatovЯ не є випускником цієї кафедри, хоча впевнений, що тут легко викладати і навчатися. Дозвольте від Національної телекомпанії України привітати вас всіх з цим святом, вручити наші почесні грамоти [2] і наголосити на тому, що всі ми долаємо складний шлях реформ у медійній галузі. Ми є свідками революційних процесів у інформаційному просторі України і від нашої праці залежить і наше майбутнє. І Перший національний, як суспільний мовник, не уявляє себе без випускників вашої кафедри, без фахових студентів, без співпраці з Інститутом журналістики.

Володимир РІЗУН, професор, директор Інституту журналістики:

Для нас дуже важливим є запит медіа до освіти. Якого ви хочете бачити фахівця з телерадіожурналістики? Ми, звичайно, вже 45 років формуємо моделі телерадіоосвіти, і пропонуємо їх студентам. Ці моделі виробляються інтуїтивно, бо багато хто біля нашого освітянського верстату працював на телебаченні й радіомовленні. Ця інтуїтивна модель вибудовується у співпраці між нашими педагогами та практиками телерадіомовлення, окрім того ми є активними членами різних європейських та американськи професійних і освітянських спільнот. Однак, спочатку була історія, і ми надамо слово тому, хто є в першому розділі книжки серед фундаторів і засновників кафедри, я маю на увазі Віктора Миронченка.

Віктор МИРОНЧЕНКО: викладач Укртелерадіопресінституту:

myronchenkoТак, із засновників кафедри залишився в живих тільки я один. І скільки я пам’ятаю, усі ці 45 років точилася дискусія про те, яким має бути журналіст, якого готують в Інституті журналістики – універсальним чи спеціалізованим? Ми пішли спочатку по лінії спеціалізації, були відкриті кафедра телебачення і радіомовлення й журналісти почали спеціалізувались в певних галузях – преса, радіо, телебачення. Згодом ми підійшли до концепції універсалізації, яка в нашій країні обернулась «та усе ніби знаємо, а нічого практично зробити не вміємо». Вважаю, що універсалізм – це тоді, коли є чітка спеціалізація журналіста, який також володіє основними навичками інших спеціалізацій. Це перше, на що я хотів звернути увагу.

По друге, хотів би побажати, щоб оцей курс на поєднання теоретичних і практичних занять був нині продовжений в Інституті, і щоб студенти мали максимально практичні навички роботи. Бо я часто стикаюся з нашими випускниками, рівень практичної підготовки яких не завжди достатній для успішної роботи в сучасних медіа.

Володимир РІЗУН, професор, директор Інституту журналістики:

Так, ми пригадуємо вашу радіопрограму «Студентська хвиля», коли ви довгий час оптимально поєднували теорію і практику радіомовлення. У нас сьогодні є дисципліна «Журналістський фах», коли студенти протягом одного дня готують телерадіопрограми й розміщують їх на наших навчальних онлайн-проектах – радіостанції «Campus Radio Ukraine» та телекомпанії «Студент-TV». Однак, між нами кажучи, не всі викладачі готові до такого стилю роботи.

Інна КУЗНЕЦОВА, головний редактор Київського бюро Радіо-Свобода:

kuznetsovaХотілося б побажати, щоб все-таки навчальні плани були зрозумілішими для журналістів-практиків. Прикро, що тут немає нікого з Міністерства освіти, бо це вони затверджують навчальні плани, і їм також варто думати про майбутнє українського інформаційного простору. Ми зі студентами займаємося виготовленням радіоновин і працюємо в хороших умовах: студія, комп’ютери, інтернет… Однак, такі можливості є не у всіх викладачів. Інституту над цим ще треба працювати. Хочу побажати кафедрі розвиватися, матеріального благополуччя і всього найкращого, гарних студентів.

Микола БІЛОУС, заступник Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України:

 Спробую на власному прикладі й на прикладі колег, які присутні на круглому столі, розповісти про те, як було у нас. І я, і Микола Дяченко та Василь Бирзул з телеканалу «Тоніс», і Віктор Набруско, доцент кафедри й секретар Спілки журналістів, вже в студентські роки на третьому курсі знали, де ми будем працювати – на Хрещатику, 26, на телебаченні й радіо. А чи знають присутні тут студенти, де вони згодом працюватимуть? І чи за фахом?

Ми зараз проходимо процедуру перетворення державних засобів інформації. Майже 9,5 тисяч телерадіоспівробітників мають перейти до іншої системи – суспільного мовлення. Скоротили вісімсот чоловік, стало 8 700! А тепер давайте запитаємо себе,  викладачів, а викладачі хай запитають керівника Інституту, а керівник Інституту запитає Міністерство освіти – чи відповідають ці люди сучасним вимогам для побудови суспільного телерадіомовлення в країні? Де взяти нових людей, які би були готові працювати в системі суспільного телебачення і радіомовлення?

Ми завершуємо процедуру переведення державного телебачення і радіомовлення в суспільне, а це, власне, юридично-господарські речі – закриваються колишні обласні  державні телерадіокомпанії, передається майно, підписуються різні постанови, закони. І знаєте, що оця юридично-господарська процедура затьмарила головне питання – а чим, власне, в плані контенту буде відрізнятися майбутнє суспільне телебачення і радіомовлення від того, що існує сьогодні? На жаль, наші численні круглі столи, медіаспільнота, яка проїдає європейські гранти, не дає відповідь на це запитання. Які будуть програми? Чим вони будуть відрізнятися від того, що сьогодні є в ефірі? Чим буде відрізнятися редакторська, журналістська робота? Чим буде відрізнятися режисерська, операторська робота від того, що є нині? Якщо ви зараз разом зі своїми викладачами, із вашим революційним директором Інституту, який намагається багато що міняти, не будете готові дати на це відповідь, то стане так, як у в одній зі статей у вашій книжці, де написано: «хтось оптиміст, хтось песиміст, хтось ремісник…»  Сьогодні дійсно проблема знайти молодих талановитих співробітників. А для того, щоб їх знайти, їх просто потрібно навчити.

І на завершення. Ми нещодавно підводили підсумки фестивалю «Кобзар єднає Україну», який було проведено в Черкасах. Загалом все красиво й потужно. Однак, знаєте, який висновок зробили члени журі? Жоден з авторів понад ста телерадіоробіт не знає, що таке телевізійні чи радіожанри. Нам кажуть: «Це такий новий формат». Що таке «новий формат»?  Є жанри, і це класика. І де б ви в подальшому не працювали, оці базові класичні знання будуть потрібні. Шановні студенти, скоро система телебачення і радіомовлення буде готова прийняти для суспільного мовника нових талановитих журналістів. Будьте готові до цього, бо це ваш шанс сьогодні.

Валентин БУГРИМ: завідувач кафедри електронних ЗМІ та реклами Укртелерадіопресінституту:

bugrym3Серйозна і важлива дискусія. Мені довелось попрацювати на телебаченні керівником,  редактором, коментатором, трохи в пресі, на радіо, в рекламі, піарі та іміджмейкензі. Дуже важливо побувати і практиком, і теоретиком – це як два крила. Я кафедрі віддав 9 років, тому моя порада для тих, хто працює на кафедрі: по-перше, не втрачати контактів з практичною телерадіожурналістикою, готувати свій власний телерадіопроект; по-друге, вести заняття з професійними та визнаними практиками телерадіоефіру; по-третє, проводити заняття на виробництві, на діючих телерадіокомпаніях, шукати тут партнерів, підписувати угоди про практику, і так далі; по-четверте, проводити заняття з викладачами із суміжними професіями, наприклад, журналіст і режисер (театральний режисер), журналіст і оператор (кінооператор), це сприяє швидшому засвоєнню нових технологій й навичок телерадіомовлення, це завжди цінно й корисно.

Олексій АНАНОВ, ведучий телеканалу «112 Україна»:

ananov2Приємно знову побувати в Інституті журналістики вже як випускник рідної кафедри. Дещо контраверсійно: я принципово не підтримую думки, що журналістика це не освіта, однак, те, що залишається після навчання – це не теоретичний інструментарій, а власне найцінніше – набуте професійне середовище, знайомства, контакти, величезна кількість інформації, яку ви отримуєте просто із поля навколо себе. Це власне контексти суспільні та  галузеві, в яких ви потім працюєте і живете. І вся журналістика сьогодні – це практика, практика і ще раз практика. Власне професія – це просто спортивна форма, тренування і все. Цього не можна навчити, цього можна навчитися. Не можна розслаблятися жодного дня, ви стаєте конкурентнішим тоді, коли працюєте над собою. Хоча ринок великий і всім кращим на ньому буде місце. Інститутові й кафедрі я страшенно вдячний, що ви показали шлях, як потрібно працювати над собою.

Володимир РІЗУН, професор, директор Інституту журналістики:

Справді, потрібно правильно оцінювати у своєму житті роль університету чи інституту, випускником якого ти є.  Ми потрапляємо в середовище таких самих, хто щось очікує, на щось сподівається, про щось мріє. І відбувається ідентифікація себе з іншими. Оце, мені здається, найважливіше – специфічне середовище, де ти набуваєш нових контактів, зв’язків, нової інформації, і не обов’язково тільки через аудиторію, просто спілкуючись зі своїми майбутніми колегами.

Немає університету, який випускає уже на 100% готового фахівця. Аби було так, то скажімо, з медичного університету виходили б класні хірурги, які б оперували на найвищому рівні. Ну такого не буває, напевно, ні в медицині, ніде. Після будь-якого університету потрібен ще вишкіл. І він є обовязковим – чи підвищення кваліфікації, чи співпраця з професіоналами-практиками, чи робота в медіа. Цей компонент навчання перескочити не можна. Тому я звертаюсь до студентів: слухайте уважно практиків, бо у них весь час буде звучати, що має бути «робота, робота, робота». І це не є протиставлення освіті. Це, як-то кажуть, освіта плюс.

Костянтин ГРУБИЧ, телеведучий, старший викладач факультету кіно і телебачення КНУКІМ:

grubych2Якось так непомітно роки летять, вже кафедрі 45 років… Олексій сказав, що ринок великий, усім вистачить місця. Я не зовсім погоджуюся з цією тезою. Якраз медіаринок праці замалий для тих, хто мріє стати особистістю, бо закладів, які готують телерадіожурналістів в Україні, я вважаю, забагато. Раніше був Київ і Львів, профільні кафедри в цих містах, і все. Нині півсотні шкіл і конкуренція шалена, вона в сотні разів більша, ніж тоді, коли я був студентом. І ще треба враховувати, що великі телевізійні канали, майже кожен холдинг, зараз мають свою медіашколу. Це вигідно комерційно і на деяких каналах існує майже офіційна заборона брати студентів з університетів на практику, тому комплектують свої редакції випускниками своїх же медіашкіл. А через півроку новий набір. Це бізнес. І тому не треба рожеві окуляри одягати. Вихід у чому? У самовдосконаленні. Потрібно постійно опановувати сучасні технології, прийоми, навички. Не треба десь високо у хмарах літати. Треба знати, як правильно тримати мікрофон, як краще зробити «мільярд переглядів» на YouTube, і думати над цим постійно.

І на завершення мого виступу, думаю, справедливо було б згадати тих, хто був фундатором кафедри телебачення і радіомовлення, однак зараз вже не з нами – Михайла Канюку, Тамару Щербатюк, Володимира Олійника, Миколу Прокопенка, Михайла Скуленка. Дякую усім нашим викладачам, що ви нас такими зробили. Впевнений, наступна зміна буде ще краще. Удачі.

Максим СУХЕНКО, головний редактор департаменту журналістських розслідувань ( ТК 1+1 медіа):

suhiyЩо важливіше – практика чи теорія, ринок великий чи маленький? Скажу так. Наш департамент журналістських розслідувань «1+1 медіа» готує близько 10 проектів і вже багато людей казали, що, не зважаючи на те, скільки в нас випускників журналістських шкіл, рук не вистачає. Тому я вам хочу нагадати, що людство не придумало нічого кращого, ніж рабство. І якщо до мене приходить людина й каже «дайте мені попрацювати у вас, зробити хоч щось, заодно повчитися, і за це нічого не хочу, мені можна не платити зарплати», повірте, місце знайдеться завжди, бо рук не вистачатиме завжди. Тому зайти можна практично в будь-яку редакцію. А от, щоб там залишитися, треба докласти великих зусиль. Повірте, кожен редактор, кожен керівник з величезним задоволенням перекладе на ваші плечі шмат своєї роботи. Тільки ви повинні показати, що готові працювати, готові брати на себе відповідальність, і на вас можна покластися. За це вам можуть пробачити дуже багато, зокрема, нестачу того досвіду, якого у вас ще немає. Тому насправді все залежить від вас, шановні студенти.

Олександр САВЕНКО, виконавчий директор Філії НТКУ «Київська регіональна дирекція»:

savenko2Не віриться, що так швидко промайнуло 45 років… І сьогодні приємно бачити тут тих викладачів, з кими ми, тоді студенти, на плечах перетягували телевізійну техніку з Хрещатика, 26 на бульвар Шевченка, 14, де тоді був факультет журналістики. Пам’ятаю, як Михайло Канюка, тодішній завідувач кафедри, й інші кафедрали знімав нас з пар і ми вигружали «Томпсони», величезні камери, а потім інсталювали апаратну. То, мабуть, було найбільше щастя, коли ти своїми руками щось «скручував» для рідного факультету.

У нас були абсолютно геніальні викладачі, як от Вадим Чубасов, який заходив до аудиторії і казав: «Так, четвертий курс, буде робити «Маленького принца». Ось ти будеш режисером, ти – звукорежисером, ти – оператором, а ти відповідаєш у нас за мізансцени». І все закручувалося. На нас газетярі дивилися як на якусь «білу кістку». У них там цицеро, нонпарель, а в нас Дзіга Вертов, Ейзенштейн, контрапункти, «Маленький принц», сценографія. І потім весь факультет щовівторка набивався в славнозвісну 32 аудиторію і дивився,  программа якого курсу краща.

Сьогодні в Інституті журналістики багатокілограмові «Томпсони» студенти не тягають, технічне оснащенння для навчання у порівнянні з нашим –  небо і земля. Нині в Інституті я голова Державної екзаменаційної комісії, викладаю на рідній кафедрі і почуваю себе так само комфортно, як і 42 роки тому.

У сьогоднішніх студентів є інтернет і можна «загуглити» все, що завгодно. У нас не було інтернету, але були голови. Можливо, це також одна з причин, що нинішні студенти не знають елементарного. Микола Білоус казав, що з «науки», з бульвару Шевченка, 14, ми бігали на «роботу», на Хрещатик, 26, бо дійсно хотіли працювати. А сьогодні не всі студенти так хочуть робити. І давайте про це говорити відкрито. Я кажу своїм студентам, що після 4 курсу вони повинні вміти все – знімати, монтувати, озвучувати, рендерити, «заганяти» матеріал в базу, переформатовувати, і так далі. І якщо ви це будете вміти, будете конкурентними на ринку, вас заберуть телерадіоканали з руками й ногами. А от чи хочуть вони самі цього?

Наталія МІЩЕРСЬКА, керівник прес-центру Київського національного університету імені Тараса Шевченка:

mischerska2Я також є випускницею кафедри і з цікавістю спостерігаю за теперішніми студентами, які вчаться в телерадіогрупах. Чи ставлять вони перед собою питання, а чому ти йдеш в журналістику? Красиво сказав Костянтин Грубич, якого я безмежно шаную – потрібно постійно самовдосконалюватися. Це те, що передусім потрібно нашим студентам –самовдосконалюватися. Бо поки ти не зробив себе в душі журналістом і не сказав собі, що так, це моя професія – з тебе ніколи нічого не буде в цій галузі. Ступивши на рідну землю  з літака Надія Савченко сказала таку прикру фразу журналістам «слухайте, хлопці, не ставте банальних запитань». Ви знаєте, «банальне запитання» для нас, тоді ще молодих журналістів, це була ганьба – що подобається? що не подобається? а яке ваше враження? Це було глибококритиковане на всіх редакційних планірках і літучках, це була ганьба для журналіста. Сьогодні журналісти примітивні, ставлять банальні запитання, ведуть банальні бесіди в ефірі. Може вони й непогано вчились, однак, мало знають. Якщо абітурієнти не знають, хто такий Георгій Гонгадзе, то для чого йти в журналістику. Самоудосконалення, ось рецепт успіху.

Ганна НИТЧЕНКО, ведуча інформаційної програми (ТК UA.TV)

nagynachЯ випускниця кафеди й нещодавно ще була студенткою. Я прийшла на телебачення десь за 6 років до того, як потрапила в Інститут. Спочатку була дитяча редакція, потім після Інституту професійна робота на телеканалі, і, знаєте, завжди розуміла, що знань не вистачає. Для мене університет Шевченка був мрією, Інститут журналістики й кафедра телебачення і радіомовлення також мрією. Вона здійснилася і цьому я дуже рада. Сюди я прийшла саме за знаннями, йшла і розуміла, що мені цього дуже хочеться, мені цього не вистачає і мені це дуже треба. І ці знання отримала, тому дуже вдячна Інститутові журналістики. Шановні студенти, беріть все максимально від кафедри, слухайте поради ваших викладачів, бо вони всі практики, й все далі залежить від вас.

 

Анатолій ТАБАЧЕНКО, виконавчий директор Філії НТКУ «Центральна дирекція «Українське радіо»:

tabachenko2Для мене цифра 45 має глибоко особистісне значення, бо це був 71-й рік, а я був на другому курсі, навчався в радіогрупі, і очевидно, був одним з перших випускників кафедри телебачення і радіомовлення. Для мене це надзвичайно хвилюючі спогади, бо ці люди, про яких написано у кафедральній книжці – і Михайло Скуленко, і Микола Прокопенко, і Тамара Щербатюк, а я ще пам’ятаю лекції її батька, Володимира Щебатюка, який був тоді кореспондентом Всесоюзного радіо по Україні і написав чудовий підручник «Радіорепортаж», і Віктор Миронченко, дай йому Бог здоров’я – для мене ці люди є справжніми батьками. І коли ми говорили про те, що треба зробити, щоб студентові було цікаво, я можу сказати на своєму власному прикладі, що найцікавіші роки я провів на кафедрі телебачення і радіомовлення. А потім мені цікаво було на двомісячній студентській практиці на обласному радіо в Миколаєві, потім на Українському радіо на Хрещатику, 26.

Нині також не потрібно довго шукати прикладів – програма «Право на слово», яку понад десятиліття вів Володимир Різун, директор Інституту журналістики. Розумієте, він сидить в студії, в прямому ефірі, а поруч десь на точках розставлені студенти, які по телефону роблять прямі включення, й вони це спільно обговорюють. І оце приклад, як зробити так, щоб було всім цікаво.

Олеся НОГІНА, засновниця продакшн-студії Final Cut Media, креативний продюсер телепроекту «Світське життя»:

noginaУ нашій компанії працює багато випускників Інституту журналістики, бо для нас одним із найважливіших чинників є диплом Інституту, й це вже важлива рекомендація.  Мої поради будуть такі. Перше, – практика. Про це неодноразово йшлося на нашому круглому столі, тут нема чого додати, це на 100% так. З практичним досвідом не треба затягувати, його варто набувати якнайшвидше. Я бачу це конкурентне покоління, яке нині складають підлітки, тінейджери, що вже мають ті навички, які ми набували лише після університетів. Вони працюють примітивно, наївно, але не бояться експериментувати. Вони фактично є створювачами відео- чи аудіоконтенту онлайн. Тому не треба підгальмовувати, а треба практикуватися, щоб зрозуміти, що таке реакція аудиторії – маленької чи масової. Друге, – це універсальність. Отут говорили про те, що є журналіст, піарник, рекламіст. Я вважаю, що є така професія – телевізійник.

У нас працює багато випускниць Інституту журналістики – шеф-редактор «Світського життя», молодший редактор, адміністратор з міжнародних питань, яка робить усі акредитації на міжнародні події, запити англійською мовою на голлівудських зірок, на фестивалі. Це не чиста журналістика, але навички журналістські тут конче необхідні. Також у нас режисер монтажу є випускницею Інституту журналістики, і зрештою я, продюсер цієї програми і цієї компанії. Для мене є телевізійник – це людина, яка розбирається в усьому, вона знає, що таке монтаж, зйомка, стиль, картинка, текст. Вона розуміє усі складові телевізійного процесу і створення видовища, яким ми й займаємося. Це сьогодні дуже важливо.

Зараз телебачення молодшає і двадцятирічні продюсери працюють над поважними проектами. Навички журналістики є лише базою. А професій в телебаченні може бути безліч. І будь яка з цих професій відкрита для того, хто вчився журналістиці.

І третє – це надзвичайний процес глобалізації в медіа. Дуже важливо не бути провінційним, не бути зосередженим на своїх власних проблемах та реаліях, а важливо бачити, слухати, дивитися на те, що робиться в світі. Вам для цього жодні інститути не потрібні. Для того, щоб перейматися кращими зразками світової журналістики, не потрібно нічого, окрім цікавості і бажання. І це найкраща школа, бо ви будете тримати руку на пульсі того, що відбувається у світі. Зараз більшість розважальних шоу і праймових програм розвиваються за франшизою, тому важливо бачити, як це відбувається в Англії, в Америці, на різних європейських ринках, щоб знати, як найкраще створювати це тут, в Україні.

Володимир РІЗУН, професор, директор Інституту журналістики:

Така гарна настанова для студентів. Зрештою, як і всі виступи на нашому круглому столі. Гадаю, що на цій хвилі треба завершувати. І в мене звернення до вас, наших випускників. Приходьте і працюйте з нашими студентами, запрошуйте до себе, на телерадіокомпанії. Приходьте до нас, щоб відшукати серед теперішніх випускників майбутніх телерадіозірок. Дякуємо за співпрацю й цю дружню розмову.

[1] Почесні грамоти Державного комітету телебачення і радіомовлення України отримали також професор Олесь Гоян, доцент Юрій Єлісовенко, доцент Віктор Набруско, доцент Майя Нагорняк, старший лаборант Ольга Полякова, доцент Людмила Федорчук, доцент Інна Черемних.

[2] Почесні грамоти Національної телекомпанії України отримали доцент Ольга Гресько, доцент Юрій Єлісовенко, доцент Людмила Федорчук, доцент Інна Черемних.

Почесні грамоти Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення отримали доцент Марія Андрющенко, доцент Ольга Гресько, аспірант Ганна Ренська, професор Ганна Сащук, доцент Ілля Хоменко.

Матеріал підготували аспірант кафедри Ганна Ренська та професор, завідувач кафедри Олесь Гоян.