ОЛЕКСАНДР САВЕНКО: «ДОБРЕ, ЩО ЦЕ СВЯТО У НАС Є».
Campus Radio Ukraine уперше запрацювало он-лайн 16 листопада 2010 року, якраз у День працівників радіо, телебачення та зв’язку, який щороку, починаючи з 1994 року, відзначається в Україні.
Олександр Савенко, Голова Державної екзаменаційної комісії в НН Інституті журналістики, згадує:
Наприкінці літа 1994 року я був призначений президентом Української Телерадіомовної компанії й на початку вересня того ж року, під час спілкування з відомим дослідником історії вітчизняного телебачення і радіо Іваном Мащенком, розмова зайшла про те, що 16 листопада 1924 року у Харкові вперше запрацювала українськомовна радіостанція. Дані про вихід в ефір першої української радіопередачі – 3 копії архівних документів, довідки – надіслав на Хрещатик, 26 харківський зв’язківець пан Артеменко. Не скористатися датою 70-річчя Українського радіо було б неправильно. Оскільки питання створення власної історії українських медіа[1] вже стояло на порядку денному, про отримані документи я поінформував Президента України Леоніда Кучму. Він підтримав ідею: «Документальне підтвердження є? Швиденько готуй подання».
Якось пізнім вечором у перші дні листопада, десь після 22 години, ми з Віктором Пасаком, який тоді був віце-президентом компанії, працювали над проектом Указу. Я диктував, а Пасак друкував на машинці. Як зараз пам’ятаю – буква «О» – наскрізь пробивала папір. Оскільки не було часу шукати іншу машинку, я прямо з цими пробитими буквами «О» зранку привіз документ до адміністрації Президента України.
А потім почалося… Ми пропонували встановити свято Дня працівників телебачення і радіо, але в адміністрації Президента вирішили додати ще й зв’язківців. І назва була вже іншою – День працівників зв’язку, радіо і телебачення.
Коли мене попросили завізувати цей Указ, я категорично виступив проти такої редакції і сказав: «Причому тут зв’язок? Давайте пошукаємо, коли почала діяти перша українська пошта, чи була надрукована перша українська марка, перший український конверт? Тоді це буде зовсім інша історія…».
І тоді мені в Адміністрації сказали: «Або так – або ніяк».
Я відповів: «Значить, буде ніяк!».
Наступного дня мені передзвонив Леонід Кучма і каже:
– Що ти там воду мутиш? То ходив і казав, що хочеш, щоб було у вас було своє професійне свято.
А тепер що – відмовляєшся?
Я відповів:
– Розумієте, ми не можемо на один щабель поставити листоношу й телерадіожурналіста. Я зв’язківців поважаю, але у них має бути своє свято».
– Ну добре, – сказав Кучма, – розбирайтесь з Литвиним.
Пішов я до Володимира Литвина й ми досягли компромісного варіанту, що все таки зробимо День працівників радіо, телебачення та зв’язку.
Першим, хто привітав мене із цим святом, був Президент України. Тільки-но я приїхав на роботу 16 листопада, як пролунав дзвоник:
– Ти перший, кого я вітаю зі святом, яке ти ж і продавив.
– Це не я придумав. Просто я Вам про це повідомив. Насправді, цього прагнуло дуже багато людей, яких я поважаю й шаную, людей, які також вже сьогодні є історією нашого телебачення і радіомовлення. Ми разом створили наше свято.
А потім мені зателефонував міністр зв’язку Олег Проживальський, і говорить:
– Слухай, Олександре, що у нас за свято? Їду на роботу, і чую по радіо, що сьогодні День працівників… Я намагався професійне свято працівників зв’язку кілька років запровадити. Й мені це не вдалося…
І все-таки я жалкую, що не наполіг тоді на своїй ідеї. Але час все розставив на свої місця. Спершу ми із зв’язківцями дійсно святкували разом, в одному приміщенні і зі спільним фуршетом. Сьогодні ж зв’язківці святкують окремо, а ми, телевізійники й радійники, окремо. Однак день свята залишається спільним. І добре, що це свято у нас є!
[1] У СРСР День преси відзначалось 5 травня, у день народження Карла Маркса й виходу першого номера газети «Правда», а День радіо – 7 травня: в цей день 1895 року фізик Олександр Попов здійснив перший сеанс радіозв’язку і продемонстрував світові перший радіоприймач.