(8 порад від АНДРІЯ КУЛИКОВА).
24 жовтня 2018 року в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбувся тренінг «Інформаційні війни в телерадіоефірі: як протистояти та діяти журналістам», який провів експерт з засобів масової інформації, медіатренер, журналіст, перекладач з англійської, Голова правління ГО «Громадське радіо» Андрій Куликов.
Студенти з тринадцяти українських ВНЗ зустрілися в одній аудиторії: Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київського університету імені Бориса Грінченка, Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, Сумського державного університету, Маріупольського державного університету, Запорізького національного університет, Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, Бердянського державного педагогічного університету, Національного авіаційного університету, Донецького національного університету імені Василя Стуса, Таврійського національного університету імені В.І.Вернадського, НТУУ Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського.
Трансляція тренінгу здійснювалася онлайн на YouTube-каналі «Студент TV».
Студенти отримали сертифікати учасників та подарунки від медіаплатформи Campus Radio Ukraine/Студент-TV.
Тренінг пройшов за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
1. Журналіст, який займається пропагандою, успішний тоді, коли вірить у те, що пропагує. Як тільки журналіст починає замислюватися над тим чи правда те, про що він говорить, може настати злам і він перестає бути ефективним пропагандистом. Пропаганда, на мій погляд, згубне явище, яке є видимістю знання. Мені часто доводилося мати справу з росіянами, які перебувають у полоні міфів про Україну та українців. І я часто замислювався над тим, чому вони вірять у те, що ми, українці, «зовсім погані». Я дійшов висновку, що, дійсно, такі погляди можуть бути. Росіян дуже довго переконували в тому, що ми, українці, такі самі, як і вони. Але відрізняємося лише тим, що, наприклад, їмо вареники, а не пельмені. І коли росіянин, який підпадає під вплив російської пропаганди, замислюється − а чи могли би вони зробите те, що приписують нам, то тоді десь у глибині душі приходять висновку, що, дійсно, могли би. І оскільки ми з ними ніби то «однакові», їхні ці уявлення про «зовсім поганих» приписують нам. Це і є результатом їхньої пропаганди.
2. Якщо ви пропагандист − тренуйтеся з’являтися у кадрі. Сьогодні це трендпропагандистського телерепортажу. Тим більше, коли інформацію потрібнопідтвердити реальною картинкою, а правдивого зображення немає. Саме так, як правило, працювали репортери російських телеканалів з майдану, коли на фразі «у Києві панує атмосфера страху, люди не виходять на вулицю» журналіст з’являвся у кадрі, перекриваючи собою увесь екран і під час стендапу впевнено й енергійно переконував глядачів у тому, чого насправді не було… Важливо звертати увагу на закадрову начитку і на появу в кадрі. Йдеться про технологію заміщення собою і своїми тезами того, що ти не можеш показати чи довести. Однак за будь-яку ціну повинен нав’язати аудиторії. За допомогою мімікрії (окремих деталей, приписувань, назв) нині в телерадіоефірі чи онлайн просувають необхідну пропагандистську інформацію, на яку купуються інколи дуже поважні інформаційні агентcва.
3. Вивчайте прийоми пропаганди. Є ефективний прийом, коли до певної тези, яка може бути або незрозумілою, або не надто привабливою, долучається обставина, на яку реагує багато людей. Наприклад, свого часу Тимофія Нагорного, київського бізнесмена, було обвинувачено у тому, що він був завербований російськими спецслужбами для створення політичної партії з просування проросійських ідей в Україні. У багатьох заголовках до статей йшлося про Нагорного як колишнього чоловіка Лілії Подкопаєвої. Хто зараз пам’ятає про Тимофія Нагоного? А от коли йшлося про колишнього чоловіка Подкопаєвої, то це вже дійсно привертало увагу. З іншого боку – це вилучення такої обставини. Я нещодавно прочитав заголовок статті на одному із сайтів − «Президент звільнив Голову Адміністрації». Звичайно захотілося дізнатися – чому так несподівано і за що? Відкрив статтю, почав читати текст, а це виявляється президент Казахстану звільнив голову своєї адміністрації… У цьому суть пропаганди – вигадування обставин, тем, тез, або їх приховування. Пропаганда, яка агітує за благу й недосяжну мету нічим не краща від тієї пропаганди, яка пропагує мету, яку ми не підтримуємо, вона вводить в оману і створює реальності, які насправді є міфами.
4. Перевіряйте максимально всі дані, не бійтеся витратити на це час, бо знання – це сила. Інколи від цього залежить ваш статус і статус вашої медіакомпанії. Якщо ви знаєте про те, що вам нав’язують вигадку, то це якраз хороший знак для того, щоб поставити під сумнів увесь продукт, який виробляють телерадіокомпанії чи онлайн-видання. Вигадувати в журналістиці негідно й неефективно, бо, як правило, відразу користувачі викривають твою вигадку. Допитлива людина зажди може знайти можливості, щоб викрити брехню. Таким чином підривається дієвість пропаганди. Важливо шукати ті шляхи, за допомогою яких ми можемо показати безглуздість і вигадку повідомлення.
5. Найбільш дієвим способом протидії пропаганді є створення відповідного власного продукту. Візьмемо, наприклад, дубляж закордонних фільмів українською мовою. Як тільки якість перекладів і дубляжу сягнула відповідного рівня, народ навіть у російськомовних регіонах пішов на український переклад фільмів. Одна справа запровадити квоти на пісні, коли зясувалося, що окрім «Океану Ельзи» й «Мандрів», маємо багато класних українських виконавців. Інша річ, коли різко запроваджувати на радіостанціях синхроний переклад з російської на українську, де є певні ризики неякісного перекладу, дубляжу, озвучуванння тощо. І відразу ж рахувати відсотки національного продукту… Чи буде тут успіх? Треба ретельно продумувати такі запровадження… Я противник заборон, і знаю, що люди завжди намагатимуться обійти заборони. Мені, наприклад, не потрібні заборони, щоб ухвалити власне рішення – слухати чи не слухати, дивитися чи не дивитися…
6. Вислухай і зрозумій − як можна суперечливі тези заперечити і спростувати. Важливо під час пропагандистського наступу чи так званої дискусії на певну тему витримати перші 5 хвилин «атаки», не втекти і не стати агресивним. Заперечувати через кожні два-три слова, що це неправда – не вихід. Все це лишень підсилить спротив. Треба дати людині виговоритися й у той самий час утримати свої позиції. Те саме ми маємо робити, протидіючи ворожій пропаганді. Не варто відразу поспішно розвінчувати пропаганду. Інколи це навіть шкодить. Зрозуміло, що технологія заміщення відволікає людей, тому потрібно намагатися якомога швидше все ж таки
викривати неправду. Однак потрібна доказовість. Потрібні факти й аргументи для доказовості. І ще одне − потрібно визнавати аргументовану критику, і не боятися цього. Однак, доказова критика й бездоказова брехня – це різні речі.
7. Треба вчитися перехоплювати ініціативу й завдавати поразки пропаганді. Наприклад, щодо «перехоплення» терміну «кіборги». Він був вигаданий пропагандистом ДНР, коли той, описуючи події біля донецького аеропорту, запитав – хіба ж це люди тут воюють з українського боку? Це якісь кіборги! Мовляв, це вбивці, яким чужі людські емоції й переживання. І показово, що українцям вдалося цей термін перехопити й надати йому нового значення. Нам, по-перше, у цьому допоміг світовий кінематограф, який дещо по-іншому трактував кіборгів, а по-друге, вдалося донести інші характерні особливості кіборгів – витривалість, безстрашність, здатність
до співпереживання і страждань, бо їх все-таки можна поранити й убити. Це реальне перехоплення ініціативи й надання потрібних людських рис там, де їх загалом не повинно було би бути.
8. Ми, журналісти – це система оповіщення. Війна неправдою Росії проти України велася вже давно, десятиліттями і століттями. Коли ми все це знаємо, тоді можемо заперечувати й протидіяти пропаганді. Якщо не знаємо, тоді з нами легко розправитися. І вірити ворожій пропаганді, що Росія захищає тут своїх співвітчизників, що українці не можуть дати собі раду, що Україна як держава провалилася – це поразка. Так, держави провалюються на певних етапах, й Україна також не є взірцем економічного чи демократичного успіху. Однак наше суспільство є дуже потужним і впливовим. І нам потрібно налагоджувати горизонтальні зв’язки в суспільстві й обмінюватися інформацією – схід із заходом, північ з півднем… Я би прирівняв нашу роль журналістів в суспільстві до системи оповіщення. Наша робота в тому, щоб показати людям − ось негативні тенденції та явища й ви маєте бути про це поінформовані, щоб не потрапити до пастки. Тоді дійсно будемо знати правду і вірити, що переможемо.
Медіаплатформа Campus Radio Ukraine/ Студент-TV дякує своїм партнерам і колегам з українських шкіл журналістики за поширення інформації про тренінги на офіційних сайтах університетів та у соцмережах.
Матеріал підготували асистент Інституту журналістики Ганна Ренська та професор Інституту журналістики Олесь Гоян.